vbux

Українські тренери позбавленні психології переможців. Вони гарні фахівці, можуть зробити з паскудної команду непогану команду, з непоганої команди добру команду, але вони ніколи не зроблять з доброї команди висококласну команду.
Вони заручники довгих років тяжкого фінансового стану у більшості українських клубів, який унеможливлює не лише прогрес клубів, але й прогрес тренерів.
Я готовий віддати майже будь що на відсіч, що наступний (або наступник наступного) тренер збірної не буде українцем [поки файл пилився на телефоні, стало відомо, що Григорій Суркіс запропонував тренерство Мірчі Луческу]. Зрештою, брати Суркіси, які завжди були палкими шанувальниками української тренерської школи, вже відступилися від своїх принципів. В київському Динамо вже другий поспіль тренер-росіянин. Звичайно, росіянин — не зовсім іноземець і всяке таке, але Рубікон перейдено!

Пропозиції:
1. Поставити на чолі збірної команди одразу двох: Маркевича та Кварцяного. Перший — чудовий тактик, другий — чудовий мотиватор. Тобто, перший пояснює завдання на гру, другий пояснює, чому футболісти його виконають. Добрий та злий поліцейський. Плюс, на допомогу можна взяти Олега Саленка (ентузіазму якого вистачить не лише на футболістів, але й на вболівальників), він, якщо хтось тікатиме від Кварцяного буде наздоганяти та пояснювати настанову тренера особисто;
2. Збалансувати показники лідери/добрі футболісти. На сьогодні у збірній абсолютна більшість других, саме тому вони нічого не можуть зробити;
3. Створити реальний фан-клуб збірної України. А не стихійні збіговиська фенів Шахтаря, Динамо, Карпат чи інших поважних клубів.

Так само, як критична ситуація виявляє лідерів, друга хвиля кризи здатна дати країні якісно нових політиків. Де б був Обама, якби не криза (правильна відповідь — в сенаті)? Новий час потребує нових підходів. Новий час потребує нових героїв. Де ж їх брати?
Андрій Новак свого часу написав книгу «Як підняти українську економіку», яку подарував кожному народному депутату, сподіваючись, очевидно, на те, що між першим та другим читанням якогось антикризово-невідкладно-першочергового закону, парламентарі напружаться та спробують прочитати щось ще. Якщо Андрій Яремович написав би продовження, його варто було б назвати «Як не впустити не підняту українську економіку». Для «впускання» вистачить двох обставин: МВФ не дає кредитів, НБУ - не друкує грошей.
Далі: рейтинг прем’єр-міністра обвалюється. Довіра до інших основних гравців також просідає, але не так безнадійно. Саме з рейтингових пунктів випливатиме подальший розвиток подій.
Крок 1. Спроба перенести вибори під будь-яким приводом. Цього бажатимуть, не лише бютівці, але й регіонали, оскільки рейтингові показники Януковича також серйозно знизяться і якщо все ж таки провести вибори, у визначені строки з’явиться реальний шанс для нових гравців.
Вірогідність того, що Тимошенко залишиться прем’єром є мізерною. Верховна Рада голосує відставку уряду, швидко формується нова коаліція та Кабмін. На Тимошенко тиснуть психологічно, можливо порушення карних справ (наприклад, за статтями злочинне недбальство або державна зрада). Можливі кулуарні домовленості про її неучасть у президентських виборах. Ймовірно, це не вдасться і на країну чекає море компромату.
Але, можливий й інший варіант. Він був використаний у Грузії, після вбивства прем’єр-міністра Зураба Жванії, коли президент Саакашвілі сам деякий час очолював уряд. Ющенко, звичайно не Саакашвілі, але ж, для гарячих голів з президентського оточення це стане останнім шансом подовжити своє перебування у владі на деякий час.
Тим часом, разом з рейтингом, Тимошенко втрачає спонсорів. Що, автоматично перекидає їх у стан інших постпомаранчевих політиків. Ними можуть стати:

• Арсеній Яценюк (високий відсоток впізнаванності може стати у нагоді);
• Анатолій Гриценко (інтелектуально-мілітаристській імідж у складні часи може бути запитуваним)
• Сергій Тігіпко (за умови зміни позиціонування може опинитися навіть перед Яценюком);
• Віктор Ющенко;

Все залежатиме від позитивного балансу таких показників як сприйняття/не сприйняття. Може статися навіть так, що вибір бізнесу впаде не на того, кого найбільше підтримують, а на того, кого найменше відторгають.

Теоретично, якісь шанси матиме й Володимир Литвин, але вони ще менш малі, аніж вірогідність того, що на своєму пості залишиться Віктор Андрійович. Час Литвина міг настати у 2004, так само, як у 1999 міг настати час Олександра Мороза. Але, не судилося. Так само, вибори-2010 — останній шанс для Віктора Януковича.

Більше того, в якомусь сенсі ці вибори є якщо не останнім, то передостаннім шансом для України, але про це вже іншим разом.
А наступного разу про можливі зиски від радикального розвитку подій.

Результати одного з численних опитувань радіо «Эхо Москвы».

Хотели бы вы в России такого президента, как Михаил Саакашвили?

Результаты голосования в сети:
да, хотел бы: 4341 (59.5%)
нет, не хотел бы: 2659 (36.4%)
затрудняюсь ответить: 295 (4.0%)

Результаты голосования по телефону:
да, хотел бы: 926 (78.9%)
нет, не хотел бы: 248 (21.1%)

http://www.echo.msk.ru/polls/635906-echo/result.html

Хтось наважиться прокоментувати?

Росія підтримуватиме Тимошенко. Звичайно, ризики будуть диверсифіковані в будь-якому разі, але з основним фаворитом в Кремлі визначилися. Цілком можливо, що Путін працюватиме з Тимошенко, а Мєдвєдєв з Януковичем, щоб охопити весь спектр. Але, те що сталося вчора в Ялті свідчить лише про підтримку ЮВТ.
Що цікаво, все пішло рівно за тими пунктами, які я описав у дописі «Два місяці з присмаком Росії». Тож, поки що працює план під умовною назвою «Вона працює на нас». Пункти з вищезазначеної статті та гіперпосилання на їх підтвердження на сайт Української правди:

• Домовленість про відновлення/започаткування партнерства у високотехнологічній/прибутковій галузі;
• Документальне оформлення обіцянок Путіна про списання боргів;
• Перегляд контрактів та перехід на дещо м'якші умови по обов'язковим закупівлям;
• Публічні, але завуальовані компліменти українському уряду (наприклад: «якщо в Україні, після виборів залишиться компетентний уряд...»;
• Публічна підтримка Януковича (жодних парадоксів, підтримка Януковича стане найкращим контраргументом для прозахідних людей, яким таким чином не залишать вибору).

+ цілком ймовірно, що Тимошенко (чи БЮТівці) під час ефірів на регіональних каналах Півдня та Сходу акцентуватимуть увагу на співпраці з Росією та особисто з Путіним.

Очевидно, реалізація й двох останніх пунктів станеться незабаром. Цілком можливо, що з ваявою про підтримку Януковича виступить як максимум Мєдвєдєв, Гризлов чи Міронов. Як мінімум — хтось з радикалів, наприклад Затулін чи Марков.

Цю листівку роздавали безліч молодих людей біля стадіону: «Возьмите гимн Украины!»



Це ж треба так безвідповідально підійти до власної реклами!
Тепер я розумію, чому в нас все так, як є! Влада не читає жодних законів. Яке там підвищення соціальних стандартів, якщо вони навіть гімн правильно надрукувати нездатні! Український гімн — коротесенький, у чому не важко переконатися на сайті Верховної Ради: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=602-15 чи Уряду: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=1170478&cat_id=31295.
Тобто, у тексті 2 зайвих куплети. У другому рядку, замість слова «українці» має бути «молодії». Фактично, викладена минула редакція гімну, що існувала до 6 березня 2003 року.( Зворот )

Шева - єдиний, хто не побоявся підійти до трибун та плакати. Йому аплодують. Лише йому. Це заслуговує на повагу. Лише це.

Навіть ті, хто спершу свистіли, почали аплодувати. Для нього цей матч теж щось означав.


( Ще трохи Андрія )

Росія на сьогодні має всі можливості для формування повістки дня на найближчі два з половиною місяця в Україні.
З 2004 російська влада значно порозумнішала. Принаймні, РФ більше не сприймає Україну як провінцію, що з 1946 року, волею отця народів, входить в ООН і з 1991 року, волею отця перебудови, змінює назву. Політ- ики, ологи та технологи з міста на семи пагорбах цілком серйозно вважали, що появи Путіна поруч з Януковичем вистачить для перемоги останнього на виборах. Типова помилка, якої дуже просто припуститися, якщо хоч іноді дивитися «Первый канал».

Як тут не згадати випадок, коли Віктор Янукович під час виборів 2006 року їздив українськими містами, з ціллю не лише піаритися самому, але й популяризувати претендентів від Партії регіонів на виборах міських голів. Треба сказати, що в багатьох містах, виборці вперше бачили цих запропонованих їм людей. В місті Харцизьк, Донецької області, Янукович, вказуючи на майбутнього мера Валерія Дубового спитав: «Ви знаете кто это?» і, не давши можливості людям хоча б спробувати ідентифікувати незнайому людину продовжив: «Это ваш новый мэр!», цю фразу Віктор Федорович сказав таким радісним тоном, ніби тільки що розгадав важку дитячу загадку. Натовп хоч і невпевнено, але схвально загудів. Хтось, напевно, вигукнув «Ми знаем!» «Вы знаете? — задоволено напів спитав, напів констатував Янукович, — или вы уже его выбрали?»
«Нормальный мужик!», — запевнив ВФ, щоб електорат не дай Боже не подумав, що Федорович може стояти на сцені з не нормальним мужиком. Дубовий справді виграв вибори, а мешканці міста ще довго забавлялися грою під назвою: «Знайди хоч одну людину, яка голосувала за Дубового».

З Путіним сталося теж саме. Розрахунок полягав у тому, щоби якщо не забезпечити, то, бодай, полегшити перемогу. Але, Путін в Україні та Янукович на Донеччині — зовсім не одне й те саме. Путін для України - як Янукович для Івано-Франківська. Янукович для Росії, приблизно як Курильські острови — віддавати ніхто не збирається, а що з ними робити і навіщо вони — ніхто не знає.
Що ж, на наше горе, в Кремлі це зрозуміли. І тепер, можемо не сумніватися, скористаються з цього на всі 100%.
Україні не пощастило проводити вибори четвертого Президента (або переобрання третього, дива трапляються) взимку. Кожну зиму, починаючи з 2006 року, Росія визначає повістку дня в Україні. У нашого північного сусіда ніколи не бракує приводів для впливу, але зима — час Росії. Взимку у російських руках опиняються два тузи, якщо послуговуватися блекджековою системою цінностей. Мабуть, все ж таки не даремно на Заході існує стереотип про сурову та ледь не вічну російську зиму.

Стежачи за тим, які саме проблеми у найближчі два з половиною місяці займатимуть місця на шпальтах, в ефірах та думках, можна буде точно визначити на кого поставила Росія та чого вона хотітиме від свого фаворита.
Отже, далеко не повний перелік можливих тем, що можуть з’явитися у інформаційному просторі. Причому, більшість питань не будуть новими по суті, але це теж буде плюсом: не треба буде пояснювати телеглядачам важливість подій.

Операція «Своя Редиска ближе к телу»:

• Конфлікт по боргам за газ, намагання взяти платню наперед, що можливе у разі цілком ймовірного прострочення платежів
• Іронічні, не нав'язливі зауваження про неадекватність українського уряду під час міжнародних візитів та інтерв'ю закордонним ЗМІ.
• Звернення Лозинського/Плівки с голосом Лозинського/свідчення на нього (хоча всі пункти є виключно внутрішньо політичною розбіркою, спецслужби РФ мають всіресурси для втілення їх в життя). Ідеальний варіант - розповідь про те, як він тікав з країни.

Операцiя «Вона працює на нас»:

• Домовленість про відновлення/започаткування партнерства у високотехнологічній/прибутковій галузі
• Документальне оформлення обіцянок Путіна про списання боргів, перегляд контрактів та перехід на дещо м'якші умови по обов'язковим закупівлям та збільшення транзитного тарифу
• Перегляд контрактів та перехід на дещо м'якші умови по обов'язковим закупівлям
• Публічні, але завуальовані компліменти українському уряду (наприклад: якщо в Україні, після виборів залишиться компетентний уряд...
• Публічна підтримка Януковича (жодних парадоксів, підтримка Януковича стане найкращим контраргументом для прозахідних людей, яким таким чином не залишать вибору).

+ цілком ймовірно, що Тимошенко (чи БЮТівці) під час ефірів на регіональних каналах Півдня та Сходу акцентуватимуть увагу на співпраці з Росією та особисто з Путіним.

Під час виборчої кампанії 2006 року, Віктор Янукович у ході передвиборчого туру вбивав кількох зайців водночас. Він не лише піарився сам, але й популяризував претендентів від Партії регіонів на виборах міських голів. Треба сказати, що в багатьох містах, виборці вперше бачили запропонованих людей.
В місті Харцизьк, Донецької області, Янукович, вказуючи на майбутнього мера Валерія Дубового спитав: «Вы знаете кто это?» і, не давши можливості людям хоча б спробувати ідентифікувати незнайому людину продовжив: «Это ваш новый мэр!», цю фразу Віктор Федорович сказав таким радісним тоном, ніби тільки що розгадав важку дитячу загадку. Натовп хоч і невпевнено, але схвально загудів. Хтось, напевно, вигукнув «Ми знаем!» «Вы знаете? — задоволено напів спитав, напів констатував Янукович, — или вы уже его выбрали?»
«Нормальный мужик!», — запевнив ВФ, щоб електорат не дай Боже не подумав, що Федорович може стояти на сцені з не нормальним мужиком.
Дубовий справді виграв вибори, а мешканці міста ще довго забавлялися грою під назвою: «Знайди хоч одну людина, яка голосувала за Дубового».

Якобы беседовал с императором. Тот спросил, в чем космическое назначение российской цивилизации. А Соловьев возьми и скажи — это, ваше величество, переработка солнечной энергии в народное горе. За это и посадили. Император, конечно, и сам все знает насчет солнечной энергии, но присутствовали послы, и все попало в заграничные газеты. Впрочем, сама я их не читала — возможно, врут.

— Кстати, — сказал он, — неужели правда, что его арестовали только за эту фразу насчет народного горя?
— Анекдот, — махнул рукой Чапаев. — Просто анекдот. Насколько я знаю, дело было иначе. Он показал императору будущее.
— И что случилось? Чапаев усмехнулся.
— Говорят, император побледнел и спросил: «Вы это никому больше не показывали?» Соловьев сказал, что нет. Тогда его арестовали, и с тех пор никто его больше не видел. Но я не знаю, так ли это было в действительности.


— Дьявол — это ум. «Интеллект», «разум», «сатана», «отец лжи» — просто другие его клички. — Почему вы так полагаете?
— Я мог бы сослаться на Библию, — сказал Джамбон, — но можно и так объяснить. Во-первых, ум безобразен. Все уродство и несовершенство мира изобретены только им. Во-вторых, ум восстал против Бога, которого перед этим выдумал, чем создал себе уйму проблем. В-третьих, ум по своей природе есть только тень и не выдерживает прямого взгляда, сразу же исчезая. На деле его нет — он просто видимость в сумраке. Поэтому уму обязательно нужна полутьма, иначе ему негде будет жить.

Таков путь вещей. Я недавно перечитывал одну древнюю книгу, и знаете, что меня поразило? Одна простая мысль, созвучная вашим словам. Звучала она примерно так — «то, что есть, никогда не исчезнет. То, чего нет, никогда не начнет быть». Если пылинка есть, это уже значит, что она ничем не отличается от неба.

Вот граненый стакан, похожий на спившуюся призму.

— А зачем тогда начинали?
— Потому что нефть была сто сорок долларов за баррель. Тогда и не такое откаблучивали. Вернуть кредит на рынке никто всерьез не планировал. Хозяин рассчитывал на основном бизнесе отбить. Думал, что после такого патриотического дела пустят бюджет пилить. Учебники там, брошюры печатать, а может, и по строительной части что вкусное обломится, потому что главный бизнес у него был именно там.

Т. успел узнать от коридорного: «губернаторским» номер называли потому, что в нем когда-то пытался повеситься губернатор, ехавший по высочайшему вызову в Петербург.

— Есть место. Одна серьезная структура под полковником Уркинсом набирает команду на новый проект. Иронический ретро-шутер на движке «source», выйдет в версиях для писи и иксбокса. Консольный вариант пойдет в комплекте со специально написанной книгой, типа как коллекционный «Warcraft», если вам это что-нибудь говорит. Называется проект «Петербург Достоевского» или «Окно в Европу», еще окончательно не решили. «Окно в Европу», по-моему, хуже. Все будут думать, что про Украину и разборки с газом. Но идеологически проект очень значимый, поэтому бабло нашли несмотря на кризис. Нефтянка пока дает.

Где-то там, среди этих огней, остались силовая и либеральная башни, Григорий Овнюк и Армен Вагитович Макраудов, старуха Изергиль и кафе «Vogue», печальный хор гарлемских евреев, Петербург Достоевского на огромной льдине, окно в Европу на украинской границе, мировой финансовый кризис и первые робкие ростки надежды, менеджер Сулейман со своей службой охраны, архимандрит Пантелеймон со своим невидимым богом и, конечно же, маркетологи, ежеминутно пекущиеся о том, как им ловче продать все это этому же всему…

Я вже зачіпав причини небажання Тимошенко зайняти зручне місце у опозиційному глядацькому залі та зайнятися улюбленою справою публічної критики з використанням яскравих метафор. Але, один важливий аспект  залишився поза увагою. Є всі підстави стверджувати, що Юлія Володимирівна більше не вважає опозицію гарною стартовою позицією.

Згадаймо, два останніх президента отримували свої посади, перебуваючи в опозиції, але обидва залишили дуже спірний спадок. Завдання Тимошенко - пересісти з прем'єрського крісла у президентське, обминаючи опозиційну стадію, як це зробив, наприклад Владімір Путін, якого сьогодні вважають як мінімум симпатиком Юлії Володимирівни у боротьбі за президентське крісло. Є підозра, що це через газові контракти та можливі таємні додатки до них, які ніхто крім президента Тимошенка виконувати не буде.

Звичайно, путінська паралель далеко не єдина, скажімо, треба буде уникнути співставлення Тимошенко-2009 — Янукович-2004, але ж Янукович про це мовчатиме, бо ніколи не визнає своїх помилок, а незалежні кандидати дуже скоро перетворяться для українського телебачення на риб.

Крім протиставлення неуспішних президентів-опозиціонерів та успішної прем’єрки, що не покинула країну у складні часи. Тимошенко вважає, що імідж палкої опозиціонерки на сьогодні є програшним. ЮВТ тричі була при владі і двічі її втрачала. Тому, їй могли закинути неефективність, безпорадність, щось на зразок: «Тимошенко — найкраща опозиція, але найгірша влада». Тепер, звісно, теж можуть, але посада дає фантастичну медійну перевагу, яка для Юлії Володимирівни ніколи не стане мінусом, як це сталося з Януковичем у 2004.

«

Пример непонимания роли телевизионной предвыборной коммуникации можно найти в изданной на русском языке книге французского мастера PR Жака Сегела: весной 1991 г. он приехал в Москву и на переговорах с Г. Бурбулисом предложил идею рекламного ролика для Бориса Ельцина. Несмотря на то, что сценарий был однобрен, замыслу знаменитого «человека-плаката» не суждено было реализоваться. «Накануне же съемок в субботу, — пишет Жак Сегела, — мы буквально ошеломлены: с нами связывается посланец Г. Бурбулиса, чтобы спросить, сколько мы готовы заплатить Борису Ельцину, чтобы он согласился сняться в нашем ролике»

»

Розрахунок Президента простий як обезцінені 5 копійок, за які вже давно навіть сірників купити не можна. Отже, Віктор Андрійович вважає, що ціль виправдовує засоби. Цю формулу помилково приписують Макіавеллі. Хоча, хто знає, можливо і я помилково приписую Президенту та його команді те, що вони і на думці не мали. Але, за відсутності здатностей читати думки, доводиться аналізувати дії.

Ціль: не допустити президентства Тимошенко.

Засіб (їх, багато, зараз про один з): закон про підняття соціальних стандартів.

Розрахунок: уряд не втримає економіку. А саме: грошей критично бракує > МВФ не дає кредити, або дає менше, ніж треба > НБУ не друкує гроші (це поставить ситуацію на межу катастрофи, тобто соціальні вибухи + дефолт), а якщо друкує, то набирає обертів інфляція, яку жодними адміністративними методами не приборкати. Народу не до аналізу причин, але якщо будуть відчутні наслідки, камені полетять в бік уряду.

Наслідок: шанс отримають всі прозахідні кандидати, серед яких Арсеній Яценюк та сам Віктор Ющенко.

Детальніше:

Ймовірно, для Ющенка внутрішньо більш прийнятним є Янукович. В тому числі через прихильність Ющенка до кількох знакових людей з оточення Віктора Федоровича та те, що бандити та тюрми так і не зустрілися.

Тобто, при Януковичі третій президент матиме всі шанси займатися гуманітарними проектами (шлях Пінчука), стати моральним авторитетом та оплотом мудрості (шлях Кравчука), зайняти націонал-демократичну нішу (а це не менше 20%, шлях Чорновола).

Тимошенко не може вважатися безпечною, оскільки країні доведеться затягувати пояси так, як ніколи, якщо не до виборів, значить після них і ще міцніше. Це буде треба якось пояснювати, оскільки класичне «не дали» не спрацює, доведеться казати, що попередній президент, як виявилося, завів ситуацію в такий глухий кут лабіринту, що вийти звідти тепер буде вкрай складно. Це доведеться доводити, Ющенку доведеться спростовувати, а там вже й до карної справи не далеко. А спитати колишнього можновладця завжди є за що. Жак Ширак це точно знає.

Я обожнюю українські політичні абревіатури:

• Президент України — ПУ (характерний звук під час уявного пострілу);
• Кабінет міністрів України — КМУ [гроші];
• Верховна Рада України — ВРУ [усім];
• Партія регіонів України — ПР (паблік рілейшнз), ПРУ [на когось]
• Блок Юлії Тимошенко — БЮТ [нас або когось]
• Наша Україна — НУ [то й що]
• Комуністична партія України — КПУ [юсь]

Наступне, звичайно не абревіатура, але майже скорочення:) Є в Україні така інституція, як Державне казначейство. Все б було добре, але слова «казна», має відношення до української мови, хіба якщо є скороченням від «казна-що».

З книги Калмикова та Коханової «Интернет журналистика».

Кампанія Партії регіонів могла би пройти у форматі: антиреклама + ненав’язлива, але достатньо якісна та яскрава реклама.
Антиреклама електронних ЗМІ є, але концептуально цього замало. Справжній наступ має йти по всіх фронтах: телебачення, радіо, преса, інтернет, зовнішня реклама, усна комунікація. Телевізійне навіювання впливає хіба на постійну аудиторію телемила.

До речі, дуже дивно, що політична реклама ще не влізла в українські чи російські серіали та художні фільми. Я легко уявляю собі сцену, в якій герої на кухні обговорюють чесноти та вади кандидатів. Або, сцена з лютого 2010 року, у якій герої дивляться телевізор і ведучий новин оголошує переможця виборів. А потім показують зміни життя на краще. Хоча, про нестандартні прийоми агітації якось іншим разом. Повернемось до позірної перспективи кампанії пеерів.

Антиреклама могла б виглядати так:
«Вона — це Україна. Криза — це Тимошенко».

Серія «10 запитань для Тимошенко»:

• Де? «Український прорив»?
• Де? Контрактна армія?
• Де? Вбивця Лозинський?
• Чому? Не виплачені борги Сбербанку?
• Що? Тимошенко наобіцяла Росії за газовий контракт?
• Тимошенко постійно хтось заважає! Можливо — український народ?
• Чи поб'є гривня рекорд купоно-карбованця з інфляції? / Які нові номінали банкнот планує ввести Юлія Володимирівна?
• Звідки? МВФ взяв стільки грошей для України? ;-(
• Тема Євро-2012 (в залежності від розвитку подій та настрою Мішеля Платіні):

1. Чи відбудеться Євро-2012 в Україні?
2. Чому? Фінал Євро-2012 пройде не в Україні?
3. Чому? Євро-2012 пройде тільки в 3/2 українських містах?
4. Тимошенко зрадила малу Батьківщину?! Чому? жодного матчу Євро-2012 не зіграють у Дніпропетровську?
5. Чому Євро-2012 не доїде до Одеси?

(щоправда в останніх двох випадках можуть виникнути запитання й до мерів-регіоналів, але на це можна відповісти цифрами. Наприклад: «0 гривень фінансування інфраструктурних проектів з держбюджету»)

• Запитай себе! Чи планує Тимошенко жити в Україні?

Принаймні, я б зробив саме так! Але, оскільки у ПР є кому займатися рекламою, я сподіваюся, що вони зроблять гірше і програють. Того ж бажаю і Юлії Володимирівні:)

Йдеться не про конкретного політика, що привласнив займенник жіночого роду та не про Україну, з яким цей займенник проасоціювали згодом. Мова виключно про зовнішню рекламу.

 

1.       Спершу була серія абстрактних слоґанів, що були покликані виробити певну ідентичність, за лінією Вони — Вона.

На Її думку, вони:

• Балакають;
• Блокують;
• Зраджують;
• Руйнують.

Вона — працює.

 

2.       Потім пішла конкретика, адже, людську свідомість цілком прогнозовано ставила питання про спрямованість такої праці.

Вона розповіла що:

• «Всупереч кризі будуємо найбільшу в Європі Дністровську ГЕС»
• «Всупереч кризі зарплати бюджетникам без затримок»
• «Створено стратегічний запас вугілля. Будемо незалежними»
• «Створено стратегічний запас газу. Будемо з теплом!»
• «Створено стратегічний запас зерна. Україна з хлібом!»

Ключові слова: «всупереч кризі», «створено», «стратегічний запас», «найбільшу», «без затримок», оклична констатація.

 

3.       Третьою, на сьогодні останньою серією серіалу «Вона» є відповіддю всім недоброзичливцям, які казали та писали (обрані зразки):

•  «Вона бере кредити МВФ. Віддавати нам і нашим дітям»
• «Вони передохли. Вона — працює»
• «Долар 9 гривень. Вона працює?»
• «Я переможу, вона відпочине»
• «Якщо вона так працює, можливо, буде краще, щоб вона відпочивала?»

 «Вона працює. Вона — це Україна» є останнім акордом першого акту. Проблема полягає в тому, що стрімкий розвиток сюжету майже вичерпав сюжет. Яка б мелодія не була гарна й нова, доведеться починати іншу. Але інша має бути гарніша за попередню, інакше добра пам’ять перетворюється на вічну.

Можливо, «вона працює» задумувалося саме як розігрів перед великими політтехнологічними звершеннями. Але, може так статися, що продовження кампанія виявиться невдалим. Не тому що закінчаться гроші, просто є шанс не вгадати. Потрапити в молоко, замість десятки. У політиці ці дві площини як ніде близько. Початок кампанії Тимошенко є найліпшим серед усіх кандидатів, Яценюка — найгіршим з усіх можливих варіантів. Звичайно, експлуатувати вдалу знахідку протягом всієї кампанії було б невірно, однак остаточно закинути і не придумати продовження було б контрпродуктивним.

Тимошенко дала зрозуміти, що може виграти з розгромним рахунком, але це не означає, що вона виграє. Хоча, сама тільки заявка коштує дуже багато, оскільки  стартові позиції прем’єри — не просто не найкращі, — найгірші. Криза, бютівські депутати, що вбивають, тікають, ґвалтують дітей (а може і не ґвалтують, але, рішення суду ніхто не став чекати), крадуть врешті. Тому, єдиний шанс Тимошенко перемогти, це провести карколомну агітаційну кампанію, яка б була на порядок краща за Яценюка та Януковича (про економічні сценарії виборів — якось іншим разом, зараз тільки про перебіг агітаційної кампанії, безвідносно до прямої діяльності кандидатів).

Очевидно, що люди мислять певними категоріями, які не складно простежити та спрогнозувати. Наприклад, я вже давно (приблизно з кінця 2008, коли стало зрозуміло, що дострокових виборів не буде) ставив перед собою питання, чому Тимошенко не скористалася величезною кількістю можливостей піти у важкі для країни часи з тим, щоб переможно повернутися вже як Президент. І от, слоґани вгадують хід моїх думок. Але, слоґани не зважили на те, що за кілька місяців роздумів я отримав відповіді на свої питання, які дуже різняться від відповідей на білбордах. Вони полягають у тому, що Тимошенко розуміє, що Україна не є країною класичної західної демократії, де правила гри встановлюються один раз, а потім лише покращуються, але аж ніяк не переглядаються. У Юлії Володимирівни виникло (можливо, цьому активно сприяли) переконання у тому, що якщо вона піде/її підуть з крісла прем’єр-міністра, до жодних владних посад їй вхід буде закрито. Сценарій очевидний: Віктори за столом переговорів, другий Універсал, який, можливо, навіть, будуть виконувати, Тимошенко — в опозиції, але оскільки влада ефективно працює (так каже телебачення), палка опозиціонерка все більше марґіналізується і за якийсь там десяток років перетворюється на Наталю Вітренко. Погана перспектива чи не так? Навіть, якщо перебільшена. За останні роки у політичному тераріумі ЮВТ добре вивчила Віктора Федоровича та Віктора Андрійовича, вона знає, що означає для них слово «влада», а вони як ніхто знають, що означає це слово для ЮВТ. Все ускладнюється тим, що кожен з цієї трійці щиро вважає, що він/вона — найкраще, що є в української держави на даний час, і цій впевненості кожного з них, безумовно є на чому ґрунтуватися. От тільки цей ґрунт дуже і дуже не певний.